Австралія - Джеймс Кук
Австралія

П`ятниця, 09.12.2016, 18:21
Вітаємо на нашій сторінці
Меню сайта

Статистика
Статистика
Друзі сайту

Джеймс Кук



Джеймс Кук (англ. James Cook, 27 жовтня 1728 – 14 лютого 1779) – британський першовідкривач, дослідник і навігатор. Після повідомлення в Королівському науковому товаристві про зроблені ним спостереження за затемненням Сонця в 1766, його призначено командиром першої наукової експедиції в Тихий океан у 1768-71 рр. Він зробив три подорожі в Тихому океані і став першим європейцем, що дослідив велику частину його побережжя. Кук відкрив Гаваї і багато інших островів, крім того він першим проплив навколо Австралії. Кук також був і картографом. У пошуках північного морського проходу з Тихого океану в Атлантичний досліджував частину побережжя Аляски. Його ім'ям названа затока Кука на Алясці, в місті Анкорідж встановлений пам'ятник Куку.

Джеймс Кук народився в Йоркширі (Англія) в 1728 р. в сім'ї фермера. Тому він не здобув гідної освіти. У 1756 р. Кук поступив служити на флот. У 1768 р. він отримав в командування корабель «Індевер» і відправлений Британським географічним товариством досліджувати Таїті, Нову Зеландію й Австралію. Кук був чудовим астрономом, тож він не втратив нагоди направити свій корабель до берегів Таїті, щоб спостерігати за Венерою: в 1769 р. вона проходила між Сонцем та Землею. Водночас з Куком в експедиції брали участь ще натураліст, ботанік і 2 художників. Крім того, Кук отримав наказ знайти Terra Incognita. Дослідження почалося 3 червня. Потім кораблі попрямували до Нової Зеландії. Тубільці маорі зустріли Кука вороже. Сотні каное напали на «Ендевор».


У 18 столітті 60 % моряків вмирало із-за різних хвороб, напр., цинги. Проте Кук ввів строгі правила, щоб понизити захворювання. У нього завжди дотримувалися правила гігієни; завжди був запас свіжих фруктів, що містили вітамін С.

У квітні 1770 р. Кук підійшов до східного берега Австралії. Він відкрив затоку, названу Ботанічним. Кук зустрів тут дивовижних тварин і аборигенів. Існує легенда про те, що Кук запитав австралійців, як називаються дивовижні тварини з сумками, і ті відповіли «Кен гуру» (‘Я вас не розумію’). Так виникла назва кенгуру. Пливучи на північ, корабель наштовхнувся на Великий Бар'єрний Риф і зазнав аварії. Після ремонту Кук повернувся додому в 1771 р. Кук здійснив ще 2 експедиції. Перша з них розпочалася в 1772 р., коли Кук вийшов з Плімута на 2 суднах. У січні 1774 р. Кук досяг 70 градусів південній широти. Але умови були жахливими, і Кук вирішив, що Terra Incognita якщо й існує, то все одно вона недосяжна. Потім Кук відвідав о. Пасха, Туамоту, Тонга.

У 1772-75 він плавав у південній частині Тихого океану, а в 1776-79 у південній і північній частині, намагаючись відкрити північно-західний шлях і досягти берегів Сибіру. У XVIII в. 60% моряків помирало від різних хворіб, наприклад, від цинги. Проте Кук ввів суворі правила, щоб знизити захворювання. Його моряки завжди дотримувалися правил гігієни, на кораблях завжди був запас свіжих фруктів, які містили вітамін С. Кук зумів уберегти команду від цинги, даючи матросам багато свіжих фруктів.

В 1773-1775-х роках великий англійський мореплавець та дослідник Джеймс Кук здійснив велику навколосвітню подорож уздовж 50-ї південної паралелі, щоб відкрити та нанести на карту південний континент. В січні, 30-го числа 1774 року, він досяг найпівденнішої точки своєї подорожі. Уже далеко за Полярним колом на широті 71( він був зупинений суцільним щільним паковим льодом та змушений був повернутися назад. Він вирішив, що південного континенту не існує, хоча написав в бортовому журналі про «країну, приречену долею бути похованою під вічним снігом і льодом». Подорож Кука заперечила існування «Південної землі» принаймні на широтах 60 ( і повністю змінила концепцію, на якій базувались пошуки. Кук відмітив наявність в цих водах великої кількості китів та тюленів. Ця новина, тільки-но стала відомою, одразу дуже зацікавила багатьох людей в Європі та Сполучених Штатах. На початку 19-го століття в даному регіоні почалось хижацьке винищення китів та колоній тюленів.

1770 Капітан Кук оголосив Новий Південний Уельс володінням Англії.

8 січня 1778 Кук відкрив Сандвічеві (Гавайскі) острови. Гавайці спочатку прийняли його за бога Лопо, але скоро розчарувалися в гостях. Після цього «Дискавері» (англ. Discovery) і «Резолюшн»(англ. Resolution) попливли до берегів російської Аляски. Наступного року Кук повернувся на Гаваї, але його матроси погано ставилися до аборигенів. Капітан Кук загинув 14 лютого 1779 р. під час 3-ої подорожі на Гавайські острови, будучи атакований аборигенами. Команді вдалося отримати від тубільців тіло Кука, і 21 лютого 1779 року він був похований у водах Тихого океану.



Британський мореплавець Джеймс Кук був першою білою людиною, яка потрапила на Гавайський архіпелаг. Капітана і його бувалу команду вразили двi речi: перше, краса і доступність острів'янок; друге, неймовірна кількість спортивних iгор (інколи не дуже безпечних!), якими займалися остров'яни.

I все ж найбільш незвичним видовищем, котре довелось побачити Куковi, було так зване «хее-налу» — мистецтво ковзання на дошках по хвилях. Яке й отримало назву «серфінг» від англійського surf (прибій). Найбільш цікаво, що ковзанням на дошках займався не лише простолюд, а навіть вождi. З огляду на це остров'яни користувалися двома типами дощок : алача і оло.

Алача виготовлялася з хлібного дерева, або менш міцного коа. У довжину така дошка не перевищувала 3 м ,а вага ii сягала 10 кг. Такий «транспорт» призначався для підданих. Варто зазначити, що сучаснi серфи мають найбільшу схожість саме із алача. А ось другий вид iсторичного серфу - оло - був привілеем знатi. Параметри такоi дошки дещо нагадують човна. Довжина приладу 6 м і більше. А вага - цілих 100 кг. Не більше, не менше! Здавалося б, таку «махіну» важко навіть зрушити з місця, не кажучи вже про спортивнi вправи. Проте, корінні жителi Гаваів на таких «агрегатах» могли осідлати хвилю заввишки 7-8 м. Мало того, вони могли розвинути швидкість до 45-50 км/год. Цiкавий сам процес виготовлення дощок, адже його полiнезiйці вважали священним обрядом. Дерева у корiнних полiнезiйців вважалися улюбленими дітьми бога лісу — Кане. Дереву, що йшло під вирубку, приносили жертву - рибу. Після того, як майстер робив дошку, йшов обряд «освячення». Тільки після цього виготовлену алача або оло використовували за призначенням.

Варте уваги також відношення полiнезiйців до дошки для ковзання по хвилях. Вона була не простим «спортивним снарядом», після катання ii добре висушували i, загорнувши в матерiю, дбайливо зберігали до наступного використання. Можливо, справа у тому, що виготовлення хорошоi дошки супроводжувалося великими складностями, адже тодішнi жителi Гаваів ще не мали досконалоi техніки для обробки дерева. Що ж до змагань, то iхнi правила були надзвичайно простими. За знаком суддi два спортсмени кидалися у воду, аби на гребенi хвилi першими досягнути фінішу. Якщо суперники фінішували одночасно, або обох змивало хвилею, переможця не оголошували.



Copyright Geograf.at.ua © 2016 | Створити безкоштовний сайт на uCoz